«Душа поетова святая живе в святих його речах…»

До річниці з Дня народження Т.Г. Шевченка  у c. Пробіжна була відслужена поминальна панахида та проведена година пам’яті на честь Т. Г. Шевченка. 
На цьому заході згадано найцікавіші хроніки з життя видатного українського генія, борця і щирого патріота, людину, талант якої важко переоцінити, щирого сина України Тараса Григоровича Шевченка.Розпочався захід з урочистої ходи та покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку.  
Учні школи, муз. школи та хоровий колектив СБК під керівництвом Вергуна Б. М. декламували вірші, співали пісні Кобзаря та про нього, возвеличуючи видатного українського поета Т. Шевченка за вагомий внесок у культуру не тільки України, яку він любив і описував, а й у світові надбання.   
У приміщенні бібліотеки, користувачі мали змогу ознайомитися з творами видатного митця, а також з матеріалами про його життя і діяльність, які експонувалися на книжковій виставці «Не забудь, Україно, Кобзареве слово!».

За допомогою Інтернету діти мали змогу переглянути відео-презентацію 

"Т. Шевченко"

Його творчість є благородною частиною  історичної спадщини, бо, як стерджував О. Гончар: «Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя. Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира…Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і в наших піснях,у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен pозвиватись».

Коли до зброї стають діти, народ цей не перемогти!

 В’ячеслав Чорновіл сказав: «Україна починається з тебе», так Україна починається з нас:

Ти сам собі – і мрія, і спромога.Ти сам собі – фундамент, стіни, дах,Ти сам собі – поразка й перемога,Мить, що лишитись може у віках.

Два десятиліття, як Україна має незалежність, але це лише мить, незначна частина нашого минулого.Наша свідомість постійно змінюється, майдан та Революція Гідності потрясли не тільки Україну, а й увесь світ. Україна продемонструвала всьому світу, що ми – міцна духом волелюбна нація, яка навчилася поважати себе і яка зуміла відстояти свій демократичний вибір. Це рік пробудження та консолідації українського народу.Досі багато хто думав, нібито Незалежність дісталась нам без жодних зусиль. Це не так. За нашу Незалежність, самостійність, боролися цілі покоління українських патріотів. 29 січня 2018 року виповниться 100 років з часу бою на станції Крути між військовими підрозділами Української Народної Республіки та російською більшовицькою армією під командуванням М.Муравйова. Бій під Крутами був одним з етапів неоголошеної війни Радянської влади проти незалежної України у 1917-1920 роках, саме там у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.За неї полягли герої «Небесної сотні». За неї гинуть українські воїни та мирні мешканці на Сході. Сьогодні, захищаючи свою країну, ми відстоюємо незалежність. Через муки та біль, сльози та боротьбу народжується нація, нація патріотів, сильних, вільних людей здатних захистити власний дім від зовнішньої агресії. 

18 лютого в с. Пробіжна до дня пам’яті Героїв Небесної Сотні, Героїв Крут відслужилася поминальна панахида, та проведена година – пам’ять «Від Героїв Крут до Героїв Небесної Сотні».
  

  

За допомогою Інтернетцентру бібліотеки був підібраний матеріал та фотографії про Героїв Крут для стенду, який розмістили біля будинку культури, переглянуто хроніку подій Майдану також відео «Бій під Крутами - Пам'ятай про Крути». У приміщенні бібліотеки  оформлена виставка «Небесна Сотня в пам’яті назавжди».

  Повторюється історія столітньої давнини. Знову незалежність, знову ейфорія перемоги і знову загроза зі Сходу. Але ми віримо, що сучасний українець, сформована ним влада та світова громадськість стали мудрішими, досвідченішими, далекогляднішими, і спільними зусиллями ми відвернемо те лихо, що може розгорітися через чиїсь імперські амбіції. І маємо надію, що більше не буде ані нової Небесної Сотні, ані нових Крут, більше не проливатиметься ані наша кров, ані кров сусідніх чи далеких народів. Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща. Вічна їм слава!  

Веселого, мирного Нового року!

Ось знову рік Новий — 2018, іде,
Хай щастя він Вам принесе,
Міцне здоров’я подарує,
Хай радістю Ваш дім квітує.
Любов’ю хай серця живуть,
Тепло душі для Вас несуть.
Хай мир і лад у Вашій хаті будуть,
Хай завжди щирість Вам дарують люди.
Коли проб’є дванадцята година,
І старий рік зустрінеться з Новим,
Хай пощастить і Вам, і всій родині,
Ми зичимо, щоб посміхнулись Ви!
Хай казку принесе на крилах вечір,
І казка щоб затрималась на вік,
І під ялинку щоб чарівні речі
                                                      Приніс Вам щедрий дядько Новий рік!

День святого Миколая.

Дев'ятнадцятого грудня - день святого Миколая.
Це найбажаніший день у році для дітлахів. Напередодні свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно і моляться до нього, просячи передусім здоров’я собі та батькам.
У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов'язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Ця різочка є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися.
А в ніч на 19 грудня до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки.
В сучасні часи з’явилась добра традиція – саме у день святого Миколая опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки.
18 грудня у приміщенні Пробіжнянської середньої школи І-ІІ ст..напередодні найулюбленішого свята дітей – святого Миколая , учнівсько-педагогічний колектив школи великою спільнотою прославив святого у молитві, піснях, віршах, через сценічну майстерність. У приміщенні сільської бібліотеки оформлена тематична поличка  «Любий, отче Миколаю, ти до нас прийди із раю».
 

Метою дійства було допомогти дітям і дорослим побачити красу, бути уважними до людей, до маленьких речей, насолоджуватися Божим світом і дякувати Творцеві за дари.  Кожен із нас може бути помічником святого Миколая і допомогти уважніше ставитися одне до одного, дарувати любов, помічати довкола себе опале листя, перший сніг, дрібненькі сніжинки – і милуватися цією красою, дякувати Богові за те, що Він нам дає.

Святий Андрію, допоможи, мене сьогодні не залиши!

     Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва.Хоч Андрій Первозванний - християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання "калити".В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, себто 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили...На Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку ритуалів та обрядів "Андріївських вечорниць" наших предків. Проте і досі "Андріївські вечорниці" - це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління. Це збитки, жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволяються тільки в Андріївську ніч.

Шановні Андрії та Андріани!

У цей світлий , зимовий день хочемо привітати Вас з Днем Ангела!Хай добрий Ангел береже повік Вогонь зорі, що долею зоветься. Життя, неначе вишитий рушник, Багрянцем калиновим усміхнеться. Нехай волошками цвітуть літа прекрасні, Нехай здійсняться тисячі бажань, Щоб доля дарувала тільки щастя, Ні грама бід, ні капельки страждань. Будьте завжди гарними і молодими, Бажаними, добрими і простими. Зажди усміхненими і милими, Зажди коханими і єдиними.

    

«До пробіжнянської куми на смачні пироги!» Під такою назвою у с. Пробіжна 23 липня відбувся святковий концерт. Того недільного дня, втім, як і завжди, на сільському стадіоні зібралось багато односельчан та гостей.

     Приємно, що на свято всіх добрим словом поблагословив о.Зеновій Пасічник, настоятель нашої церкви , який не шкодував теплих слів на адресу організаторів, виконавців і всієї громади.
Із привітальним словом перед односельчанами та гостями виступив сільський голова –
Костецький Н. З., який чимало зусиль приклав, організував людей для того, щоб змонтувати сцену на стадіоні для проведення такого роду міроприємств.
     З болем у серці говорили про тяжкий для України час на Сході України, а також згадали усіх тих, хто, уже не з нами. Звучали слова подяки воїнам АТО, які були запрошені на сцену.
Радо зустріли і щиро аплодували односельчани вихованцям дитячого садка та їх вихователю п. Натолочній М.,  хоровому колективу (кер. Вергун Б. М.), солістам будинку культури, танцювальному колективу (кер. Федічкіна Л. В.), вихованцям та викладачам музичної школи, гостям із с. Коцюбинці, Гадинківці, Швайківці.

     Щиро вдячні жителям села за теплу атмосферу, активну участь, а спонсорам – за фінансову підтримку. Надіємось, це свято стане гарною традицією, вона збиратиме у дружнє коло всі сім’ї й родини. Слава Україні!

Поет національного героїзму

 У радянські часи його ім’я було під жорстоким "табу". Водночас без цієї людини неможливо уявити культурне та політичне життя української нації у 1920-1940-х рр., не кажучи вже про національно-визвольний рух періоду Другої світової війни.

     Олег Кандиба-Ольжич народився 21 липня 1907 року в Житомирі. Його батьком був відомий український поет Олександр Олесь.     
     У1909 році сім’я Кандиб переїхала до Києва. Згодом — до Пущі-Водиці, ближче до місця роботи батька.     Олег був свідком бурхливих і трагічних подій української революції 1917 року.     
     У 1919 році його батько стає культурним аташе Української Народної Республіки в Будапешті, що згодом негативно відбилося на долі Олега та його матері, які після поразки УНР та з приходом радянської влади стали "ворогами народу".     
     У січні 1923 року Олег з мамою покидають Україну й прибувають до Берліна. Там довго не затримуються й переїжджають до Чехословаччини, оселяються за п’ятдесят кілометрів вiд Праги у Горніх Черношицях, згодом — Ржевницях.     
     До 1924 року О.Кандиба навчається в Українському громадському комітеті в Празі, а в зимовому і літньому семестрах 1924-1925 років стає слухачем філософського факультету Карлового університету. Водночас він відвідує лекції з передісторичної археології та історії мистецтва, пише наукові та дослідницькі роботи з археології та суспільствознавства.     Ґрунтовні праці молодого археолога привертають увагу фахівців Гарвардського університету. Олега Кандибу запрошують до США, а згодом до Італії, де він читає лекції. У Римі Олег, який на той час був уже відомим науковцем, зустрічається з головою Проводу українських націоналістів полковником Євгеном Коновальцем і ця зустріч мала вирішальне значення для його подальшої долі як діяча націоналістичного руху. Полковник Коновалець побачив у молодому вченому та видатному поетові обізнану з тодішньою дійсністю в Україні людину, яка дуже добре розуміла значення духовного фактора у визвольно-революційному процесі державного відродження українського народу.    
      У 1928 році в Празі з’являється друком перше оповідання молодого літератора під назвою "Рудько", підписане псевдонімом О. Лелека. Навчання на філософському факультеті Олег Кандиба завершив у 1929 році, водночас навчаючись на літературно-історичному відділі Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова. Того ж року в журналах "Літературно-науковий вісник", "Студентський вісник" публікуються перші вірші поета.     Як стверджував Улас Самчук, відомий український письменник, публікації О.Ольжича у "Віснику" забезпечили йому "одне з перших місць емігрантського Олімпу".
      Творчість Олега Ольжича переважно громадянського спрямування. У поезіях відчувається інтелектуально-філософське осмислення буття, захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім'я національного визволення України.     
      Ольжич вважає українців духовно багатою нацією і саме це має допомогти їм у боротьбі за національне визволення:

Господь багатий нас благословив

Дарами, що нікому не відняти:

Любов і творчість, туга і порив,

Відвага і вогонь самопосвяти!

У 1944 році Олена Ольжича було заарештовано. Почалися допити, катування, поета було відправлено до концтабору Заксенхаузен. У вірші "Присвята" він писав:

Пошли мені, молюся, дар один:

В ім'я її (Батьківщини) прийняти мужньо муки,

І в грізні дні залізної розплати

В шинелі сірій вмерти від гранати.

На землі немає могили Олега Ольжича. Він помер у камері в'язнів-смертників табору Заксенхаузен 22 липня 1944 року. Довідавшись про смерть сина, помер батько, Олександр Олесь. А 31 липня з'явився на світ син Олега, теж Олег Кандиба. Рід талановитих людей, справжніх патріотів не перевівся.З нагоди 110-ої річниці Олега Ольжича, в приміщенні бібліотеки оформлена тематична поличка "Хто за волю життя віддав", за допомогою якої, користувачі бібліотеки мали змогу ознайомитися з творами письменника, з його життям і діяльністю.