Олег Кандиба-Ольжич народився 21 липня 1907
року в Житомирі. Його батьком був відомий український поет Олександр Олесь.
У1909 році сім’я Кандиб переїхала до Києва. Згодом — до Пущі-Водиці, ближче до місця роботи батька. Олег був свідком бурхливих і трагічних подій української революції 1917 року.
У 1919 році його батько стає культурним аташе Української Народної Республіки в Будапешті, що згодом негативно відбилося на долі Олега та його матері, які після поразки УНР та з приходом радянської влади стали "ворогами народу".
У січні 1923 року Олег з мамою покидають Україну й прибувають до Берліна. Там довго не затримуються й переїжджають до Чехословаччини, оселяються за п’ятдесят кілометрів вiд Праги у Горніх Черношицях, згодом — Ржевницях.
До 1924 року О.Кандиба навчається в Українському громадському комітеті в Празі, а в зимовому і літньому семестрах 1924-1925 років стає слухачем філософського факультету Карлового університету. Водночас він відвідує лекції з передісторичної археології та історії мистецтва, пише наукові та дослідницькі роботи з археології та суспільствознавства. Ґрунтовні праці молодого археолога привертають увагу фахівців Гарвардського університету. Олега Кандибу запрошують до США, а згодом до Італії, де він читає лекції. У Римі Олег, який на той час був уже відомим науковцем, зустрічається з головою Проводу українських націоналістів полковником Євгеном Коновальцем і ця зустріч мала вирішальне значення для його подальшої долі як діяча націоналістичного руху. Полковник Коновалець побачив у молодому вченому та видатному поетові обізнану з тодішньою дійсністю в Україні людину, яка дуже добре розуміла значення духовного фактора у визвольно-революційному процесі державного відродження українського народу.
У 1928 році в Празі з’являється друком перше оповідання молодого літератора під назвою "Рудько", підписане псевдонімом О. Лелека. Навчання на філософському факультеті Олег Кандиба завершив у 1929 році, водночас навчаючись на літературно-історичному відділі Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова. Того ж року в журналах "Літературно-науковий вісник", "Студентський вісник" публікуються перші вірші поета. Як стверджував Улас Самчук, відомий український письменник, публікації О.Ольжича у "Віснику" забезпечили йому "одне з перших місць емігрантського Олімпу".
Творчість Олега Ольжича переважно громадянського спрямування. У поезіях відчувається інтелектуально-філософське осмислення буття, захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім'я національного визволення України.
Ольжич вважає українців духовно багатою нацією і саме це має допомогти їм у боротьбі за національне визволення:
У1909 році сім’я Кандиб переїхала до Києва. Згодом — до Пущі-Водиці, ближче до місця роботи батька. Олег був свідком бурхливих і трагічних подій української революції 1917 року.
У 1919 році його батько стає культурним аташе Української Народної Республіки в Будапешті, що згодом негативно відбилося на долі Олега та його матері, які після поразки УНР та з приходом радянської влади стали "ворогами народу".
У січні 1923 року Олег з мамою покидають Україну й прибувають до Берліна. Там довго не затримуються й переїжджають до Чехословаччини, оселяються за п’ятдесят кілометрів вiд Праги у Горніх Черношицях, згодом — Ржевницях.
До 1924 року О.Кандиба навчається в Українському громадському комітеті в Празі, а в зимовому і літньому семестрах 1924-1925 років стає слухачем філософського факультету Карлового університету. Водночас він відвідує лекції з передісторичної археології та історії мистецтва, пише наукові та дослідницькі роботи з археології та суспільствознавства. Ґрунтовні праці молодого археолога привертають увагу фахівців Гарвардського університету. Олега Кандибу запрошують до США, а згодом до Італії, де він читає лекції. У Римі Олег, який на той час був уже відомим науковцем, зустрічається з головою Проводу українських націоналістів полковником Євгеном Коновальцем і ця зустріч мала вирішальне значення для його подальшої долі як діяча націоналістичного руху. Полковник Коновалець побачив у молодому вченому та видатному поетові обізнану з тодішньою дійсністю в Україні людину, яка дуже добре розуміла значення духовного фактора у визвольно-революційному процесі державного відродження українського народу.
У 1928 році в Празі з’являється друком перше оповідання молодого літератора під назвою "Рудько", підписане псевдонімом О. Лелека. Навчання на філософському факультеті Олег Кандиба завершив у 1929 році, водночас навчаючись на літературно-історичному відділі Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова. Того ж року в журналах "Літературно-науковий вісник", "Студентський вісник" публікуються перші вірші поета. Як стверджував Улас Самчук, відомий український письменник, публікації О.Ольжича у "Віснику" забезпечили йому "одне з перших місць емігрантського Олімпу".
Творчість Олега Ольжича переважно громадянського спрямування. У поезіях відчувається інтелектуально-філософське осмислення буття, захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім'я національного визволення України.
Ольжич вважає українців духовно багатою нацією і саме це має допомогти їм у боротьбі за національне визволення:
Господь
багатий нас благословив
Дарами,
що нікому не відняти:
Любов і
творчість, туга і порив,
Відвага
і вогонь самопосвяти!
У 1944
році Олена Ольжича було заарештовано. Почалися допити, катування, поета було
відправлено до концтабору Заксенхаузен. У вірші "Присвята" він писав:
Пошли
мені, молюся, дар один:
В ім'я
її (Батьківщини) прийняти мужньо муки,
І в
грізні дні залізної розплати
В шинелі
сірій вмерти від гранати.
На землі немає могили Олега Ольжича. Він помер у камері в'язнів-смертників табору Заксенхаузен 22 липня 1944 року. Довідавшись про смерть сина, помер батько, Олександр Олесь. А 31 липня з'явився на світ син Олега, теж Олег Кандиба. Рід талановитих людей, справжніх патріотів не перевівся.З нагоди 110-ої річниці Олега Ольжича, в приміщенні бібліотеки оформлена тематична поличка "Хто за волю життя віддав", за допомогою якої, користувачі бібліотеки мали змогу ознайомитися з творами письменника, з його життям і діяльністю.
Немає коментарів:
Дописати коментар