«До пробіжнянської куми на смачні пироги!» Під такою назвою у с. Пробіжна 23 липня відбувся святковий концерт. Того недільного дня, втім, як і завжди, на сільському стадіоні зібралось багато односельчан та гостей.

     Приємно, що на свято всіх добрим словом поблагословив о.Зеновій Пасічник, настоятель нашої церкви , який не шкодував теплих слів на адресу організаторів, виконавців і всієї громади.
Із привітальним словом перед односельчанами та гостями виступив сільський голова –
Костецький Н. З., який чимало зусиль приклав, організував людей для того, щоб змонтувати сцену на стадіоні для проведення такого роду міроприємств.
     З болем у серці говорили про тяжкий для України час на Сході України, а також згадали усіх тих, хто, уже не з нами. Звучали слова подяки воїнам АТО, які були запрошені на сцену.
Радо зустріли і щиро аплодували односельчани вихованцям дитячого садка та їх вихователю п. Натолочній М.,  хоровому колективу (кер. Вергун Б. М.), солістам будинку культури, танцювальному колективу (кер. Федічкіна Л. В.), вихованцям та викладачам музичної школи, гостям із с. Коцюбинці, Гадинківці, Швайківці.

     Щиро вдячні жителям села за теплу атмосферу, активну участь, а спонсорам – за фінансову підтримку. Надіємось, це свято стане гарною традицією, вона збиратиме у дружнє коло всі сім’ї й родини. Слава Україні!

Поет національного героїзму

 У радянські часи його ім’я було під жорстоким "табу". Водночас без цієї людини неможливо уявити культурне та політичне життя української нації у 1920-1940-х рр., не кажучи вже про національно-визвольний рух періоду Другої світової війни.

     Олег Кандиба-Ольжич народився 21 липня 1907 року в Житомирі. Його батьком був відомий український поет Олександр Олесь.     
     У1909 році сім’я Кандиб переїхала до Києва. Згодом — до Пущі-Водиці, ближче до місця роботи батька.     Олег був свідком бурхливих і трагічних подій української революції 1917 року.     
     У 1919 році його батько стає культурним аташе Української Народної Республіки в Будапешті, що згодом негативно відбилося на долі Олега та його матері, які після поразки УНР та з приходом радянської влади стали "ворогами народу".     
     У січні 1923 року Олег з мамою покидають Україну й прибувають до Берліна. Там довго не затримуються й переїжджають до Чехословаччини, оселяються за п’ятдесят кілометрів вiд Праги у Горніх Черношицях, згодом — Ржевницях.     
     До 1924 року О.Кандиба навчається в Українському громадському комітеті в Празі, а в зимовому і літньому семестрах 1924-1925 років стає слухачем філософського факультету Карлового університету. Водночас він відвідує лекції з передісторичної археології та історії мистецтва, пише наукові та дослідницькі роботи з археології та суспільствознавства.     Ґрунтовні праці молодого археолога привертають увагу фахівців Гарвардського університету. Олега Кандибу запрошують до США, а згодом до Італії, де він читає лекції. У Римі Олег, який на той час був уже відомим науковцем, зустрічається з головою Проводу українських націоналістів полковником Євгеном Коновальцем і ця зустріч мала вирішальне значення для його подальшої долі як діяча націоналістичного руху. Полковник Коновалець побачив у молодому вченому та видатному поетові обізнану з тодішньою дійсністю в Україні людину, яка дуже добре розуміла значення духовного фактора у визвольно-революційному процесі державного відродження українського народу.    
      У 1928 році в Празі з’являється друком перше оповідання молодого літератора під назвою "Рудько", підписане псевдонімом О. Лелека. Навчання на філософському факультеті Олег Кандиба завершив у 1929 році, водночас навчаючись на літературно-історичному відділі Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова. Того ж року в журналах "Літературно-науковий вісник", "Студентський вісник" публікуються перші вірші поета.     Як стверджував Улас Самчук, відомий український письменник, публікації О.Ольжича у "Віснику" забезпечили йому "одне з перших місць емігрантського Олімпу".
      Творчість Олега Ольжича переважно громадянського спрямування. У поезіях відчувається інтелектуально-філософське осмислення буття, захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім'я національного визволення України.     
      Ольжич вважає українців духовно багатою нацією і саме це має допомогти їм у боротьбі за національне визволення:

Господь багатий нас благословив

Дарами, що нікому не відняти:

Любов і творчість, туга і порив,

Відвага і вогонь самопосвяти!

У 1944 році Олена Ольжича було заарештовано. Почалися допити, катування, поета було відправлено до концтабору Заксенхаузен. У вірші "Присвята" він писав:

Пошли мені, молюся, дар один:

В ім'я її (Батьківщини) прийняти мужньо муки,

І в грізні дні залізної розплати

В шинелі сірій вмерти від гранати.

На землі немає могили Олега Ольжича. Він помер у камері в'язнів-смертників табору Заксенхаузен 22 липня 1944 року. Довідавшись про смерть сина, помер батько, Олександр Олесь. А 31 липня з'явився на світ син Олега, теж Олег Кандиба. Рід талановитих людей, справжніх патріотів не перевівся.З нагоди 110-ої річниці Олега Ольжича, в приміщенні бібліотеки оформлена тематична поличка "Хто за волю життя віддав", за допомогою якої, користувачі бібліотеки мали змогу ознайомитися з творами письменника, з його життям і діяльністю.